Маленький герой із великим серцем!
Життя 12-річного Микити не зовсім схоже на будні його ровесників: замість хвилювання за “погані” оцінки – щоденне піклування про близьких.
«Доброго дня, мене звати Микита, мені 12 років. Я з міста-героя Чернігова і пропоную свої роботи. Роблю малюнки на дерев’яних дошках: моя паралізована бабуся малює, а я випалюю вогнем і фарбую акрилом…» – таке оголошення побачили волонтери goodacity в соціальних мережах і вирішили особисто зустрітися з хлопчиком та його родиною.
«У мене – інвалідність по зору, а моя мама не може ходити після інсульту. Випалювати малюнки на дошках та продавати свої роботи – це ініціатива сина. Пишаюся Микитою, він – наша опора», – розповідає мати хлопчика, пані Оля.
Добро – “родом” із дитинства
«Микитка ніколи не міг просто пройти повз, він завжди допомагає. Наприклад, я починаю готувати чи прибирати, і він коло мене: “Мамо, що я можу зробити для тебе?” Він відповідальний та розумний не за віком: уже з 9 років почав цікавитися кулінарією! Я купую продукти, а він зробить такий шедевр, що пальчики оближеш! Ще в третьому класі сказав мені, що хоче шукати підробіток, аби нам з бабусею було легше. Сказано-зроблено: взявся ремонтувати комп’ютери. Звісно, не одразу: спочатку вивчав будову комп’ютера по відеоуроках та розбирав власний ПК, тренувався. Згодом почав пропонувати свої послуги сусідам. Тепер може не тільки лагодити техніку, але й ремонтувати щось в будинку. На день народження просить як не викрутку, то дрель чи лобзик», – жінка щиро тішиться своїм сином перед волонтерами goodacity.
Удома у Микити мешкають домашні улюбленці: четверо котиків, яких знайшли на вулиці та прихистили. Останнього “чотирилапого друга” Микита побачив на Донеччині – приїжджали туди в гості до родичів, проте залишити маленьке занедбане кошеня в такому стані просто не міг. Хлопець наполіг забрати кошеня з собою, до Чернігова – тепер сім’я у повному складі!
Пані Оля ще з дитинства хотіла мати притулок для тварин, проте через фінансові труднощі ця мрія так і залишилася нездійсненною. Нині жінка допомагає безпритульним тваринам усім, чим може: підгодовує котиків, яким пощастило в житті менше, ніж її улюбленцям…
Праця – заради родини
Микита – багатогранна творча натура: хлопець понад три роки відвідує музичну школу, грає на флейті та пише вірші, але так було до повномасштабного вторгнення. На жаль, життя звичайної української родини теж зазнало змін.
«Торік після облоги Чернігова мій син перестав займатися музикою – не міг взяти до рук флейту, аж потім вчитель до нас додому приїхав і так вони «розігралися, – розповідає мама Микити. – Усі найстрашніші події минулої весни під сім’я провела вдома, у Чернігові. Через постійні “прильоти” та жахи війни, у матері Ольги стався інсульт. Навіть похід до магазину був випробуванням на міцність і сміливість. Кожного разу жінка хотіла йти за продуктами сама, щоб не наражати близьких на небезпеку, але Микита наполягав та йшов з нею.
«Мамо, поки я поруч, з нами нічого поганого не станеться», – згадує слова сина пані Оля. – Він – моя опора. Не я його, а він мене заспокоює та підтримує» — не втомлюється повторювати жінка.
Нині хлопець опанував нове хобі – випалювання по дереву, яким займається понад рік. Працює по п’ять годин щоденно – це дуже філігранна і копітка робота. Кожен виріб – справжнє мистецтво та унікальна композиція! Хлопець дуже відповідальний: зароблені кошти витрачає не на іграшки чи смаколики для друзів, а на продукти для родини.
Допомагати просто, коли в серці живе любов!
Добрі блакитні очі, трішки сором’язлива усмішка… Обличчя Микити сяє, коли він розповідає про успіхи в школі, допомогу безхатнім тваринам, і головне – як він хоче підтримувати найріднішу людину у своєму житті.
«Моя мама теж завжди допомагала усім, хто цього потребує, от я і беру з неї приклад. Ідея випалювати малюнки на дошках у мене з’явилася понад рік тому. Першу дошку зробив мамі у подарунок, їй сподобалося. Потім вирішив спробувати ще: бабуся допомагає мені з малюнками, а я випалюю. Торік, поки вчився, декілька разів собі руки пообпікав, а нині — обходиться без «виробничих травм». Раніше було важче через вимкнення електроенергії: доводилося ставити будильник вночі чи на світанку, щоб викроїти кілька годин й попрацювати. Тепер стало легше, але стараюся балансувати між хобі та навчанням, щоб отримувати гарні оцінки. Вже зараз задумуюсь як в майбутньому організувати допомогу для безхатніх тварин… Моя мрія – бути дорослим, щоб разом з мамою ми могли втілювати наші задумки, зокрема благодійність!»
