МамаWOW! Оксана Білозір: Мені важливо мати комфорт душі
Народна артистка України, політик, волонтер, відома співачка і мама Оксана Білозір на зустрічі МамаWOW поділилася з нами своїми спогадами, власним досвідом та фірмовим рецептом щастя та натхнення.
Ви завжди мріяли бути співачкою?
В мене мама дуже гарно співала, в неділю у нас дома влаштовувалися творчі вечори. Мама на слух грала на кількох музичних інструментах: на гітарі, на фортепіано, на гармошці, на сопілці. Вона не знала нотної грамоти, але дуже добре й швидко підбирала мелодію. Для мене це було неможливим. І я не мріяла стати співачкою. Але музика була навколо мене, я навчалася в музичній школі, потім в музично-педагогічному училищі, пізніше – у Львівській консерваторії.
Пам’ятаєте свій перший виступ?
Перший серйозний концерт був недалеко від Львова з групою «Ватра». У вересні місяці. Біля клубу, де ми виступали, була школа, а посеред площі була клумба з айстрами. Діти зі школи йшли на концерт і потихеньку обривали ці айстри. Після концерту в мене була ціла купа цих айстр з луковицями – адже діти просто зривали їх, а землю не обтрушували. Ми тоді запропонували висадити квіті назад в землю (посміхається – прим.ред.).
Які ситуації були знаковими у Вашому житті?
В першу чергу, це люди, які зустрічаються. Це мій перший чоловік, він на момент знайомства був починаючим композитором, дуже талановитим. Він писав багато пісень, які я виконувала. Також знаковим стало моє перше робоче місце – Львівська консерваторія. С гуртом «Ватра» ми двічі об’їздили весь Радянський Союз. Це також величезний досвід. Свого часу я отримала учасника бойових дій за участь у війні в Афганістані. Пізніше той досвід став у нагоді в Україні. Хоча я ніколи не думала, що на моїй рідній землі станеться війна. Ми виїжджали в Донбас у якості волонтерів, щоб бути гарантами безпеки при обміні військовополонених.
У Вашому репертуарі лише пісні українською мовою?
Я працюю в системі душі – системі світогляду. З точки зору світогляду, я робила правильні речі. Можливо ці речі були не практичні, але я так відчувала. Не потрібно йти не своєю дорогою, потрібно бути послідовним і прислухатися до себе. За все життя я не заспівала на сцені ні однієї російськомовної пісні. Я навіть про це не думала. Хоча, якби я співала іншими мовами, можна було б більше заробляти, але мені важливо було мати комфорт душі.
А як Ви обираєте пісню?
В першу чергу, я читаю вірші. Коли я співаю, мої глядачі відчувають, що я співаю про себе. Тому мої думки, мій світогляд повинні перекликатися з текстом пісні. Якщо я не відчуваю те, що написано в вірші, на рівні вібрацій воно відкидається. Часто я шліфую пісню під себе, додаю автентичність. Одним із таких показових прикладів є пісня «Свіча», присвячена голодомору. Моя бабця дуже багато розповідала про голодомор. Пісня Свіча з’явилася випадково. Її написав один з моїх найулюбленіших поетів Богдан Стельмах на мелодію Мирослава Скорика (симфонічна класика, що входить до Золотої скарбниці популярних симфонічних творів світу). І ми домовилися з паном Мирославом, щоб його відома мелодія стала піснею. Інакше було неможливо. Все співпадало: мій світогляд, вірші, музика…
Якими рисами, на Вашу думку, потрібно володіти, щоб досягти успіху?
Тут весь набір потрібний (сміється – прим.ред.). Але в кожній ситуації якийсь компонент більш необхідний. Ми повинні в житті пройти різні ситуації, навіть не дуже добрі. Вони нас загартовують, роблять досвідченішими. Колись наш досвід стане у нагоді якщо не нам, то комусь з близьких.
На якому етапі Вашої творчої кар’єри з’явився перший син Андрій?
Це був розквіт моєї кар’єри, гіпер увага до нашої групи. І не було часу піти в декрет (сміється – прим.ред.). Майже до 9-го місяця я виступала на сцені. Після народження сина, я досить швидко (через півтора місяця) повернулася на сцену. Мені допомагали няня і наші бабусі.
Що найголовніше у вихованні синів?
Я часто була на гастролях. Мої сини значну частину часу проводили без мене. Звичайно, їм бракувало мене. Але, з іншого боку, це дало їм змогу стати самостійними та відповідальними. У Андрія і Ярослава різниця у віці – 10 років. Але вони обидва навчилися рано готувати, прибирали, слідкували за собою. Мабуть, якщо б в мене народилася дочка, моя б творча доля точно змінилася. Дівчинці особливо потрібна поруч мама. Хлопці, як рослина, яку треба посадити, а вона повинна пробиватися. Так виростають чоловіки.
Щоб би Ви порадили мамам?
Добре, коли мами спілкуються між собою. Колись я так само потребувала товариства, причому кожне товариство, спілкування щось додає, це якийсь досвід, якась наука. І нічого безслідно в житті не проходить, кожен життєвий момент залишає якийсь відбиток, а часом спілкування може змінити і напрями твоїх думок, і напрямок життя. В мене таке було. Іноді можна відкрити якісь нові можливості, які ти раніше не бачила чи не могла відчути.
Я була в Парламенті 10 років, тоді я запропонувала Закон «Рівні права і рівні можливості». У нас, в жінок, в українок, немає проблем з правами, але з можливостями досить складно. Ми повинні самореалізовуватися, шукати можливості, бути активними, не потрібно замикатися в рамці «я-жінка, моя справа – лише дім». Сьогодні світ дуже відкритий, світові потрібні особистості. Жінка є прикладом для своїх дітей. Мама повинна бути доглянутою, повинна вміти дати пораду, виділяти час на дитину і, мабуть, найголовніше – мама повинна розвиватись. Комп’ютерні технології дають багато можливостей, можна працювати вдома і виховувати дітей. Жінка повинна бути особистістю.
Що Вас надихає? Де Ви черпаєте енергію?
Потрібно бути оптимістом. Потрібно вставати вранці, виглядати у вікно і казати: «Дякую, сонечко, що ти сьогодні є». Радійте життю, радійте природі, радійте зеленим листочкам на деревах… Не лінуйтеся. Коли на душі важко, виходьте на вулицю — до людей, до природи.
Як Ви бачите образ МамиWOW?
МамаWOW… Це сильний, яскравий приклад для власних дітей. А що саме стоїть за цим прикладом, що викликає захоплення у вашої дитини, то в кожної жінки особисте.
