Пригоди у тропічному лабіринті: читаємо уривок із книжки «Вайлди. Подорож Амазонкою»
«Вайлди. Подорож Амазонкою» — історія про відвагу, родинні зв’язки і важливість збереження природи.
Читачам пропонується зануритися в дивовижний світ, де кожна пташка, кожен слід на землі і кожне дерево має свою історію. Автор вміло передає атмосферу джунглів, повну таємниць і небезпек, а також майстерно описує взаємодію між людьми і тваринами, наголошуючи на важливості збереження цього унікального світу.
Рінґ і Асія Вайлд — підлітки, чий світ відрізняється від звичайного. Вони зростають серед тропічних лісів і саван, досліджують біорізноманіття та допомагають своїм батькам — ученим, які присвятили своє життя порятунку зникаючих тварин. Замість уроків вони лазять по деревах, вистежують рідкісних мавп і птахів, а замість домашніх завдань досліджують велику анаконду. Проте все змінюється, коли їхня мати, докторка Джейн Вайлд, зникає під час експедиції в тропічному лісі Амазонки.
Книга розгортається як захоплива детективна історія, де Рінґ і Асія повинні застосувати всі свої навички виживання та знання про природу, щоб розгадати таємниці джунглів і знайти матір. У пошуках вони зустрічають не лише небезпечних тварин, але й незвичайних союзників, а також розкривають темні секрети, які приховує тропічний ліс.
Публікуємо уривок із книжки:
Рінґ прокинувся із сонцем. Позіхнув, потягнувся й глянув на Асіїне складане ліжко. На ньому ніхто не лежав, і це його здивувало. Він не міг пригадати, коли востаннє Асія прокидалася раніше за нього. Замість одразу кудись іти, він вирішив допрацювати кілька замальовок у польовому щоденнику, поки картини були свіжі в пам’яті.
Закінчивши, вийшов з намету й побачив Асію в кріслі перед згаслим вогнищем, вона міцно спала. Рінґ здогадався, що сестру знову мучило безсоння. Він подався до намету обслуги, сподіваючись, — хай то було наївне сподівання, — що вночі робітники повернулися. Звісно, їхній намет усе ще пустував. Це їхнє раптове зникнення було цілковитим безглуздям, і Рінґ навіть думати боявся, як важко буде таборувати без них. Так, вони з Асією 33 вміли про себе подбати, а от Професор Боб — аж ніяк. Уберегти цілий табір від усіляких небезпек і підтримувати в ньому умови, необхідні для життя, — це неабияке завдання, таке, що й втрьох годі подужати.
Утім, саме тепер Рінґа турбувала не так безпека, як сніданок. Він умирав з голоду, а зниклі робітники, між іншим, прекрасно куховарили. На щастя, Рінґ і сам, коли припече, був куховаром нівроку. Їхня сім’я майже ніколи не їла гуртом, хіба що на свята, і то якщо вони в цей час усі були вдома, що бувало нечасто. Здебільшого діти самі давали собі раду. За закупи відповідала Ґрета — їхня домогосподарка. Діти лише складали список того, що хотіли би бачити в холодильнику. Щоправда, найчастіше більш як половину того, що туди вписував Рінґ, тато або мама викреслювали, перш ніж Ґрета вирушить до крамниці.
Він пішов до куховарського намету, поставив сковорідку на газовий пальник, додав трохи оливкової олії, тоді розбив у миску чотири яйця, збив їх трохи й вилив на розігріту сковорідку. Йому б не завадила дрібка чедеру, але чедеру не знайшлося. У вологих спекотних тропіках сири швидко псуються. Довелося обмежитися сіллю, перцем і «Табаско». Він вивалив те місиво на тарілку й вийшов із тарілкою з намету, щоб нарешті десь сісти й поснідати. Але, ступивши кілька кроків, став як укопаний. Навпроти місця, де спала Асія, стояв незнайомець. Чоловіку було на вигляд трохи за п’ятдесят. Він був вбраний у шорти й пошарпану футболку. Його ноги були пофарбовані в яскраво-червоний колір. Руки й обличчя — розмальовані симетричними чорними рисками. У правій руці він тримав довгий лук, а за широким темним плечем висів сагайдак зі стрілами.
«Він каяпо», — подумав Рінґ. Перед поїздкою в Бразилію Асія показувала йому фотографії корінних мешканців, бо знала, що вони можуть із ними зіткнутися. Мамина дослідна ділянка була приблизно на межі, за якою починалися охоронні володіння каяпо. Вісім тисяч каяпо розселилися на одинадцяти мільйонах гектарів заповідної території, яку виділив їм бразильський уряд.
Каяпо вірили, що вони походять від комах, і відповідно розписували свої тіла. До того ж цей розпис допомагав залишатися непомітними під час полювання в джунглях, а червона фарба з ніг лишала сліди на кущах і травах, допомагаючи їм знайти дорогу додому.
Рінґ подумав, що чоловік, напевно, полював і випадково натрапив на їхній табір. Він підійшов до прибульця і, не знаючи, як до нього звернутися, запропонував натомість тарілку яєчні-бовтанки. Чоловік усміхнувся, але тарілку не взяв.
— Хороші huevos, — сказав Рінґ і відразу згадав, що так яйця називають іспанською. — Не знаю, як це португальською.
— Ovo, — сказав чоловік.
— Хороші ovos, — сказав Рінґ.
— Ні, дякую.
— О, то ви говорите по-нашому.
— Мало, — сказав чоловік.
— Мене звати Рінґ.
Чоловік показав на себе.
— Раоні.
Ця розмова відразу пробудила Асію. Вона стривожилась, побачивши, що брат розмовляє з незнайомцем. Звідки взявся цей чолов’яга? Асія хутко підвелася з крісла й підійшла до них.
— Це моя сестра Асія, — сказав Рінґ.
— А це Раоні.
— Ви каяпо? — запитала Асія трохи невпевнено, хоча володіла португальською краще за Рінґа.
— Каяпо, — сказав Раоні.
Вона замислилася, чи це не він бува спостерігав за нею вчора вночі. Сподівалася, що ні. По шкірі пройшов мороз від самої думки, що незнайомець міг тинятися навколо їхнього житла й підглядати.
— Чому тут? — запитав їх Раоні англійською.
Мішаючи англійську з португальською, Асія таксяк пояснила про материне дослідження, пов’язане з левовими тамаринами. Гість мав розгублений вигляд, і Асія не була певна, що він усе зрозумів. Коли вона скінчила, чоловік кілька секунд розглядав їх мовчки, а тоді сказав:
— Небезпечно.
