Історії великого міста з Наталією Рибачик. Біля станції метро
Вони стояли біля станції метро. Такі звичайні, нестильні, невпевнені. Їх не можна було не помітити. Вони надто виділялися на тлі енергійним, модним натовпом, що приховував свої недоліки за відомими брендами.
Вона — з занадто простим хвостиком на голові, повненька і присадкувата, в безформному плащі якоїсь вітчизняної фабрики… Він — ні на дюйм не вищий за свою супутницю, з лисиною, що досить рано почала заявляти про себе, в старих черевиках і сірій куртці, що вилиняла…
Кожен з них окремо мав мало шансів на щастя. Вони знали це і жили без ілюзій та очікувань. І, мабуть, тому зустрілися.
Зараз вони дивилися один одному в очі і трималися за руки. І не звертали уваги на строкатий натовп. Вони були пов’язані ніжністю, що переповнювала їх і яка теплою хвилею накривала перехожих у брендах, які на мить завмирали біля цієї пари, здивовано скидали брови і поспішали далі… Але щось змінювалося. Просте диво простої пари людей зі своїм простим щастям. Перехожі розправляли плечі, струшували гриви розкішного волосся, починали дивитись у небо, а не під ноги, і несмілива посмішка птахом сідала на їхні губи. Щось розчинялось в повітрі, яке танцювало вальс з ніжністю.
Автор: Наталія Рибачик
