Від розпачливих вулиць Торонто до охоплених боями берегів Гонконгу. Уривок із книги «Листи через море», #книголав
«Листи через море», Женев’єв Ґрем — це прониклива історія про невинну дружбу, яка переростає в заборонене кохання, про тяжкі випробування та нездоланну силу у найтемніші часи.
Сюжет:
«Часи Великої депресії, Канаду накриває велетенська хвиля антисемітизму, підживлювана з-за океану гітлерівською пропагандою. Колишні друзі перетворюються на заклятих ворогів. А за десяток років, коли увесь світ втягнуто в Другу світову війну, канадські солдати — і євреї, і протестанти, вже пліч-о-пліч протистоять Німеччині, Японії та іншим державам-загарбницям. Канадці виявляють гідність і на полі бою, і в японському полоні з його жахливими тортурами, і після повернення додому, коли їм, скаліченим ветеранам, доводиться проходити складний шлях адаптації до мирного життя.
Ці буремні часи затягують у свій вир і Макса з Моллі. Сусіди й друзі дитинства, вони належать до різних світів — єврейського та протестантського. Закохані опиняються в епіцентрі подій, які мають руйнівні наслідки для їхніх сімей і надовго їх розлучають. Це прониклива історія про тяжкі випробування та незнищенну силу кохання навіть у найтемніші часи.
Замовити книгу можна на https://knigolove.ua/ за посиланням.
Читайте уривок із книги:
Знадвору вікна стугоніли від зимових поривів вітру, і я взялася за свого листа, ковзнувши пальцем під вигином конверта.
«Люба Моллі! Ніколи не думав, що знову тобі напишу, але ось він я. Сподіваюсь, це нормально після всього цього часу…»
Мені перехопило подих, і погляд упав на підпис: три дрібні літери, що осяяли мій світ.
— Моллі? З тобою все добре? — спитала мама, опустивши в’язання на коліна.
— Я… я отримала листа від Макса, — мовила я, заледве зважаючи, що батьки були все ще в кімнаті. Мої губи заніміли від адреналіну. Я притягнула аркуш ближче, мружачись на нього в тьмяному світлі лампи поруч мене.
«Що за день! Спершу Ханна прислала твою статтю для “Торонто Дейлі Стар” про містера Рабіновича. Боже, Моллі! Я й не знав, що ти там працюєш. Мої вітання! Твоя стаття — прекрасна! Твій портрет містера Рабіновича справді змусив мене задуматись».
Він читав мою статтю! Від цієї думки серце тьохнуло. Ще раз перечитала ці рядки, думаючи цього разу про Ханну, і відчула хвилю жалю, усвідомлюючи, скільки часу пройшло, відколи ми востаннє говорили. Я і не втямила, що вона знає про мою роботу в «Торонто Дейлі Стар». Чула від когось, що в неї народилася ще одна дитина, але їхній із Девідом будинок не по сусідству, а їхнє нове місце було мені не по дорозі.
«Як тільки я закінчив її читати, ми сердечно поговорили з Річі. Насправді то була найкраща наша розмова за довгі роки. Він сказав…»
Макс і Річі були в одному батальйоні?! Коли я підвела погляд, мої батьки пильно на мене дивились.
— А ви знали, що Макс і Річі у військах С разом? — спитала я.
Мама нахилилася вперед, в очах читалося хвилювання:
— Він писав про Річі? З ним усе гаразд? Щось трапилось?
— Ні-ні, з Річі все гаразд. Насправді здається, що вони з Максом згладжують гострі кути.
Я пробігала очима Максову безладну писанину:
— Він каже… він каже…
Я спинилася. Кров захолола в жилах від його слів.
Я знову торкнула пальцем його підпис, тоді опустила листа.
— Що таке? — спитала мама.
— Макс каже, що писав мені давно, — вимовила я повільно.
А подумки закінчила речення: щоб побачити, чи ми можемо все виправити. — Але я ніколи нічого від нього не отримувала. Я не розумію.
Мої батьки перезирнулися…»
