События

Гарна мама — неідеальна мама

Кожна жінка, яка народила дитину, обов’язково хоча б одного разу замислювались, чи гарна вона мама? І якщо таким питанням вона задавалася тільки одного разу, то виникне дуже багато запитань про її психологічний стан і здатності усвідомлювати реальність. Зазвичай це одне з найболючіших і болісних жіночих питань — яка я мати? Якою лінійкою міряти мою успішність як мами? Що вважати показником успіху?

гарна мама

Це питання в належний йому час і мене не обійшов стороною. До такої міри не оминуло, що я навіть провела психологічне дослідження, справжнісіньке наукове дослідження з питання «хороша мама», із статистичною обробкою, контрольною групою і валідною вибіркою. І ось тут я хочу поділитися з вами його результатами, які вже презентувалися в науковому співтоваристві, і моїми роздумами на тему: а що ж це за звір — «хороша мати»?

Кожна жінка, яка народжує дитину, мріє бути хорошою матір’ю, кожна хотіла б, щоб саме у її дитини обов’язково був найкращий дитячий досвід, досвід взаємодії з матусею. Кожна з нас інтуїтивно відчуває, що це дуже важливо для всього подальшого життя дитини. А я, по секрету між нами, додам, що і для нашого з вами жіночого, вже дорослого, життя — теж.

Психоаналітики, що досліджують питання материнства і дитинства, говорять про те, що у своєму материнстві жінка має можливість прожити свій, можливо не найвдаліший дитячий досвід, в «поліпшенному», здоровішому варіанті. Це, свого роду, самолікування, самопсіхотерапія. Або … посилення травми, новий її виток і передача свого негативного досвіду далі по ланцюжку наступним поколінням.

Для дитини ж взаємодія з мамою в її внутрішньоутробний період, пологи і період першого року життя — це зразок, тренування всіх наступних взаємодій в житті.

Не можна назвати помилки в цей період фатальними і такими, що руйнують все життя, однак хороший досвід цього періоду — це свідомо більш виграшні умови на життєвому шляху. Ось чому нам часто буває страшно зробити щось «не так» і хочеться, іноді навіть дуже хочеться, щоб хто-небудь дав рецепт, «як бути хорошою мамою», щоб вирішити це раз і назавжди і не мучитися постійними сумнівами в правильності своїх материнських дій.

Спочатку в своєму дослідженні я хотіла подивитися — чи є психологічні відмінності у жінок з нормою виношування вагітності та з патологією. Адже перинатальна психологія давно знає, що проблемна фізіологічно вагітність — це насамперед психологічні складнощі з материнською роллю у жінки.

гарна мама

Я порівнювала 54 різних показника і виявилося, що істотних відмінностей між цими двома групами не так вже й багато, але вони дуже цікаво вписуються в сучасні психоаналітичні погляди на материнство.

Отже, жінка з нормальною вагітностю — краще приймає своє тіло (а значить — і себе всю), вона більш готова до емоційного контакту з дитиною, вона більше приймає дитину безумовно, ніж жінка з патологією вагітності. У той час, як жінка з патологією вагітності, компенсує недолік безумовного прийняття, емоційного контакту та прийняття себе, проходженням правилам і докладним вивченням рекомендацій про виховання дітей.

Зацитую витяг з наукової статті за результатами дослідження:

«Узагальнюючи отримані результати дослідження можна припустити, що прийняття жінкою свого тіла, а значить прийняття себе, робить істотний вплив на фізичне виношування вагітності. Цей висновок добре співвідноситься з теоретичними становищем перинатальної психології про те, що під час вагітності жінка повинна надати своє тіло дитині, і якщо прийняття свого тіла відсутнє, то і дозволити «іншому» скористатися ним для росту і розвитку, вона теж виявляється не в змозі .

З іншого боку, цікавим виявилася і відповідь на питання: «Хто вона, матір, яка приймає своє тіло?». Жінка, яка приймає своє тіло і успішно, без перешкод виносила дитину, виявляється здатною і приймати дитину безумовно такою, якою вона є в реальності, вона емоційно чутлива в контакті з дитиною. Для такої матері меншою мірою, ніж для матері що не приймає своє тіло, характерне прагнення оцінити себе як «гарна мати», меншою мірою вона орієнтується на поведінку дитини в їх взаємодії, можливо, дозволяючи собі задовольняти і свої потреби, навіть якщо вони суперечать запитам дитини в даний момент. Саме прийняття себе, як не ідеальною матері, як жінки, яка має й інші життєві ролі, дає їй можливість бути, як сказав Д. Віннікот, «достатньо хорошою матір’ю», а значить і у дитини з’являється можливість бути «достатньо хорошою», але не ідеальною дитиною, проживати своє життя і при цьому вчитися прийняттю себе на маминому прикладі, а так само відчувати себе прийнятою значимим дорослим.»

Я підкреслю, що коли йдеться про нормальну і патологічну вагітності, ці тенденції носять характер саме тенденцій.

Але якщо подивитися з іншого зрізу, безвідносно норми або патології вагітності, то напрошується очевидне умовивід про те, що «хороша мати» — це насамперед жива, неідеальна мама. Мама, яка дозволяє бути живою і собі, і дитині.

Цей чудовий висновок без досліджень і статистичних перевірок зробив ще в минулому столітті Віннікот: «досить хороша мати — та, яка все робить не так, але в неї все виходить».

Цей обнадійливий постулат прекрасний, коли його читаєш. Проте як часто у нас необхідність просто вірити собі і діяти не за правилами, а за своїми бажаннями, викликає тривогу і провину. Легше сказати, ніж зробити. Нам найчастіше простіше надходити «як написано», не подобається, не зручно, але написано саме так і я зроблю це, але зате відповідати за наслідки потім теж буду не я. Як складно нам буває прийняти на себе відповідальність за свою свободу, за свої бажання, за свою здатність жити саме своє власне, унікальне життя.

Автор: Панкова Анна, психолог