Оксана Лущевська: «Будь-яка дитяча книжка про війну має залишати надію та світло»
Дитяча письменниця та дослідниця літератури для дітей Оксана Лущевська розповіла, чи писати книжки про війну для дітей і якими вони мають бути, а також про свою нову книжку «Це тиха ніч, мій астронавте», яка вийшла у видавництві #книголав з ілюстраціями Катерини Степаніщевої.
Оксано, як писати про війну у дитячих книжках?
У 2015 році ми з моєю подругою письменницею Галиною Ткачук сиділи за кавою. Це був гарний день у Києві. Але на Сході йшла війна. На ній загинув мій троюрідний брат. У ній брав участь мій близький друг. Галя тоді сказала: «Як писати про війну для дітей, Оксано, як про це писати?» І я відповіла, що, мовляв, треба досліджувати правильні перспективи. Потім я повернулася до США і час від часу я робила начитку з цього питання. Мої невеликі висновки базуються на наукових дослідженнях і моєму аналізі:
- Писати про війну для дітей – наш обов’язок. Чи захочуть читати діти про війну? Хтось – так. Хтось – ні. Або в певний час так. А в певний – ні. Мій друг, який був на війні у 2014-2015 рр. і зараз теж на війні, сказав: «Мені прямо «заходять» книжки та кіна про війну». Може, це так мозок шукає розв’язки, пояснення, ототожнення, рішення? Так само в дітей. Комусь хочеться відсторонення, комусь хочеться проговорення. Дитяча література точно не може бути поза реальним контекстом.
- Писати про війну з історичної перспективи простіше. Тоді переважає історичний дискурс, на який нещодавно звернула мою увагу одна моя американська колега: типу the war should be over – війну треба закінчити; у її фокусі не наш, український дискурс, що ми маємо перемогти. Бачите, це дуже складна конструкція. Історичне та географічне віддалення начебто дозволяє цей віддалений дискурс порозуміння та примирення. Візьмемо за приклад книжку Девіда Елмонда «Війну закінчено» (The War is Over). Ця книжка про примирення, про пошуки його. Цей дискурс нині не актуальний для нашої країни. Отже, гадаю, писати для дітей про війну ми маємо лише опираючись на свій досвід, свої знання та навички; врешті ми, українські дитячі письменники, маємо розуміти, що ми творимо для наших дітей тут-і-тепер. Ми творимо дитячі книжки для українців про Україну.
- Письменникам треба пам’ятати, що будь-яка дитяча книжка про війну має залишати надію та світло. Вона має говорити про довіру і правду. Про те, що мир – наша головна цінність, а близькі люди – наша основна опора.
Які книжки варто читати дітям під час та після війни?
Я зустрічаюся з українськими дітьми відколи відновили навчання в школах. Що я побачила: деякі діти хочуть говорити про війну і хочуть читати про війну, а деякі діти хочуть говорити про звичне: смаколики, домашніх улюбленців, спорт, ін. Думаю, що ми, українські творці дитячих книжок, маємо створити певний баланс – і обов’язково маємо надати дітям можливості обирати і проговорювати все, що нині must.
Розкажіть, будь ласка, про нову книжку: для кого вона, коли була написана, чи є якась конкретна історія в її основі?
«Це тиха ніч, мій астронавте» – книжка для дітей вікової категорії 6+. Це коротка історія, стилізована під дитячий щоденник. Семирічна дівчинка Ія пише нотатки впродовж перших десяти днів повномасштабного російського вторгнення в Україну. В оповіді є деталі повсякденного життя Ії під час війни, її турботи, мрії та переконання. Нотатки Ії сповнені різноманітних емоцій: від розгубленості до страху, від радості до відчаю. Та в книжці ще є вигаданий астронавт, який допомагає Ії триматися.
Я вагалася, чи писати мені цю книжку. Адже я живу в США, а мої родичі, тато і мама, тьотя і дядя, кузини і друзі – всі живуть в Україні. Та я зрозуміла, що ці тяжкі почуття ми ділимо разом. Ми, люди, відчуваємо серцем, коли тяжко комусь із рідних. Я почала писати свій щоденник, немов я дівчинка семи років, бо саме так я почувалася в серці. За приклад мені був щоденник мого дідуся Євгена Пічка, який написав віршований мемуар-щоденник про захист України і про Другу світову війну.
Щодо появи образу астронавта в тексті, то це теж не випадковість. Як науковиця, що досліджувала дитячу літературу, я знаю, що діти до певного віку, cкажімо до 6-7 років вірять у Святого Миколая, зубних фей та інших дивотворців, але згодом вони розуміють, що це світлі міфи, утім не припиняють вірити, шукаючи натомість замісників. Хтось вірить у ангелів, хтось – у Бога, а хтось – у інших вигаданих персонажів. Віра завжди з дітьми. Як і з дорослими.
Цей астронавт прийшов до мене з поштівок. Напередодні війни моя подруга надіслала мені поштівки із зображеннями космосу. А я їй у відповідь хотіла надіслати закладинку з астронавтом. І ось це все разом склалося в один образ – астронавт став Ієним співрозмовником, вигаданим другом чи то пак образом, який надає їй сили.
Оксана Лущевська – українська письменниця, дослідниця дитячої літератури, докторка наук у галузі освіти, ініціаторка та співзасновниця літературних проєктів. Авторка понад 44 книжок для дітей та підлітків, серед яких: «Сем, без проблем», «Опікуни для жирафа», «Вітер з-під сонця», «Скелет без шафи», «Півонія, Аль і я», «Залізний вовк» та інші. Книжки Оксани неодноразово отримували премії та нагороди. Оксана родом із Тального, що на Черкащині. Мешкає у місті Шарлотт, штат Північна Кароліна, США.
Фото авторки – fb/oksana.lushchevska
