Мама в професії. Співзасновниця фолк-студії «Правиця» Марта Любчик
Буває так, що людина говорить, а ти чуєш музику! Буває так, що відтінки голосу говорять більше, ніж слова. Буває так, що раптово зустрічається диво у тому місці, де точно його не очікуєш! Буває так, що красивий голос щасливої людини зачаровує та спонукає вірити у мить, коли добро полонить землю!
У нас сьогодні неймовірна історія! Чому саме така? Тільки уявіть: серед шаленої швидкості столиці, високих темпів невідкладних справ, віртуальної сучасності ти раптово зустрічаєш людину, що мислить та говорить прості та дуже важливі речі: про любов, про країну, про історію та майбутнє, про сина та гармонію бути мамою! Мабуть, такими і є справжні чарівниці! Зустрічайте і нашій рубриці «Мама в професії» Марту Любчик — співзасновницю та співвласницю фолк-студії «Правиця» та однойменного гурту «Правиця», маму чудового малюка Тарасика та справжню україночку!
Як поєднувати музичну кар`єру, керування дитячою школою та викладання вокалу з маленькою дитиною на руках? Легко, варто лише захотіти! Своїм прикладом я показую Тарасикові, що таке бути незалежним, творчим та просто вільним. Творчість та незалежність – ось що керує мною не тільки в житті, але й у вихованні сина. Музика та подорожі – те, від чого я отримую справжнє задоволення, і те, до чого я прививаю любов у сина з малечку.
За освітою, перш за все, я вважаю себе музикантом, творчою людиною. Я закінчила університет Шевченка, на кафедрі фольклористики, чому дуже рада, тому що надалі все моє життя напряму поєднується з фольклором, з українськими традиціями і музикою та тісно переплітається. Пошуки себе, я вважаю, тривають все життя. Можна за один день чи за один тиждень зрозуміти, ким ти будеш, можна шукати роками… З дитинства я відчувала особливе сприйняття музики, те, що мені є близьким. Наприклад, один яскравий випадок з дитинства: у мене на касеті був запис пісень Вітні Хьюстон і я слухала на повторі його до безкінечності. А жили ми тоді в однокімнатній квартирі, мама підійшла та каже: виключи цей магнітофон, давай подивимось телевізор, а в мене на очах з’явились сльози, я не розуміла, як я зараз не зможу слухати цю пісню. Мій старший брат заховав в ліжко під подушку цей магнітофон і каже: пристав вухо до колонки та будеш слухати… Такий яскравий спогад з дитинства, по ньому я розумію, що взагалі для мене є музика. Вона надихає! Надихає щось робити, щось творити, музика створює настрій і мабуть, за всі ці роки, до того, як я почала професійно займатись музикою, кожен такий момент в житті мене надихав.
Я є співвласником та співзасновником проекту «Правиця», він включає в себе дитячу фолк-студію, що базується на вивчені українських традицій, велика увага приділяється музичному розвитку дитини. В нашій школі навчаються дітки від нарождення, разом зі своїми мамами, і до 12 років. Наймолодшому учню шість місяців :) Для мене це ідеальне середовище. Ще не будучи сама мамою, я спілкувалась з маленькими дітьми та уявляла, що в мене теж буде малюк. В кожній дитині я намагалась розгледіти та пізнати дитячий світ, мені дуже це близьке.
Починала я свою професію, що вже переросло наразі у бізнес, у досить велику структуру, з викладання дітям, вчила їх співати забавлянки, гралась з дітьми. Але вже тоді діти для мене були новим світом, новими емоціями, з ними деколи було набагато цікавіше спілкуватись, аніж з дорослими, бо в дитині немає ніяких рамок! Дитина є відкритою та чистою в своїх думках, вона висловлює те, що думає, те що бачить, що таке незаангажоване мислення, і діти в мене викликали захоплення ще до материнства. Я щаслива, що маю таку роботу, що вона напряму стосується дітей і музики!
Звичайно, музика дуже важлива в моєму житті! Я вокаліст та граю на піаніно, для свого хобі граю на різних інструментах, кожного року я пробую щось інше у музиці. Я брала участь і вчилась на фестивалі «Червона Рута» в Києві. Я досить рано залишилась без щоденної опіки батьків, у дванадцять років я з Тернополя переїхала до столиці на навчання, це закрита школа-майстерня для обдарованих дітей, яких вчили співати. Це безумовно дало мені зрозуміти відносин між дітьми та батьками: я ціную своїх батьків і кожну зустріч, кожен внесок в мене, відстань і час – це дало мені зрозуміти, хто є для мене батьки.
Музика дуже вплинула також і на появу нашого малюка! У складний період під час пологів я почала проганяти свої страхи колисковими, це давало спокій мені та дитині. Потім чоловік розповідав, що я переспівала все, що знала, та це були наймузичніші пологи за період діяльності клініки та персонал почув цілий концерт :) А я й не пам’ятаю навіть, що відбувалось.
Музика заспокоює та дає гармонію! Я щаслива!
Також я є учасницею гурту «Правиця», організовую сімейні табори сімейні, в Карпатах, де можуть відпочивати родинами. Дуже багато сфер роботи, кожен напрямок взаємопов’язаний і тісно переплітається з творчістю, музикою, з новим баченням, з новими ідеями, як вони втілюються в життя. Що ти можеш корисного зробити своїй країні, на своєму місті роботи. Я взагалі керуюсь принципом, що людина має якісно робити свою справу, присвячувати себе їй і бути корисною своїй країні. І по життю я така працелюбна, завжди в енергії. В мене графік на день розписаний більше, ніж я можу встигнути, такий собі максималізм! Нам було всього по 20 років, коли я і Мирослава Салій затіяли відкривати Правицю. В той момент було море по коліна, мені здавалось, що не було ніяких складнощів! Я хочу плавно підвести цими словами до того, що материнство для когось, навіть для моїх друзів, знайомих асоціюється з тим, що в тебе забирають щось особисте, до чого ти звик, в чому тобі комфортно. Але поки ти молодий, ти багато чого встигаєш! Ти встигаєш жити, розвиватись, мріяти… а коли є дитина, у тебе на все це немає вже часу і це лякає. Відверто кажучи, багато молодих дівчат бояться стати мамами через те, що можуть, буцімто, втратити, що вона встигла зробити за двадцять років, не втілити свої амбіції.
Материнство мене тільки доповнило, додало гармонії. Я свідомо хотіла стати мамою, для мене не було це шокуючою новиною, і моїм головним завданням було не загубити якийсь елемент життя.
Я не хотіла йти у декретну відпустку, міняти свій спосіб життя, переставати ходити в гори, займатися туризмом, перестати працювати і займатись зранку до вечора виключно малюком, присвячуючи себе дитині, кухні, пранню, готуванню. Я вважаю, що все має бути в гармонії!
Жінка, мама щаслива тоді, коли вона відчуває себе на своєму місті, там де їй комфортно. Її завдання зробити так, щоб її життя не змінювалось і було комфортне разом з її дитиною.
З перших днів, коли я народила Тарасика, я брала його в люльку, ми їхали в офіс, він досипав, я встигала працювати. Я була щаслива, що я в процесі, що я встигаю бути і з дитиною, і займатись справами. Я не вважаю за зло, що мама не приділяє 100 % уваги та часу дитині. Вона має розуміти, що дитина має вирости щасливою і мамине завдання виховати розумну, здорову, незалежну дитину. Але це її життя, вона не може присвятити його цілком дитині! Я вважаю неправильним – розчинитись у дитині, має бути взаєморозуміння і мама має робити, все за для щастя!
Жертвую чи я чимось в житті у особисту епоху материнства? Складно сказати, не зовсім розумію таке поняття. У різні періоди життя дитина потребує різного часу та уваги, чим старше вона стає, тим більше уваги потрібно. Іноді я з останніх сил рвалася, щоб в мене в житті нічого не змінилося і старалась знайти на все час, але за якихось пару місяців зрозуміла, що це неймовірно виснажує, і таке дійсно можна чимось пожертвувати. Певно, часом з друзями, натомість приділити увагу дитині. Для будь-якої молодої мами є складним відмовитись від спілкування зовні, у перші місяці у нас з чоловіком так і було: приходили друзі, ми спілкувались, грали, але тихіше. Ти вже не такий розкутий, не все можеш собі дозволити. Другою пожертвою (навіть не пожертвою, а таким собі складним кроком) я вважаю пріоритети у вихованні: не можна виховати цілком незалежну та вільну людину, постійно її захищаючи та пестячи. І інколи це складно: дати зрозуміти малечі на власному досвіді, що і як буває у житті. Доводиться також вчитися не переключати емоції з роботи та зовнішнього життя на родину, не нести у сім’ю непотрібне та зайве.
Як і для кожної людини, для мене важливий результат моєї роботи. Не сам процес, а результат! У чому він у моїй роботі? У слухачі, що вранці виходять і у навушниках слухають саме нашу музику. Коли стосується творчості, важко визначити кінцевий результат, бо він не піддається виміру. І звичайно діти! Вивчена пісня, гарно зіграна вистава, емоції від зробленого! Щасливі батьки, щасливі діти… Я хочу реалізувати ще не один грандіозний проект, відкрити нову школу у іншому районі і записати декілька нових пісень, які стануть не просто популярними, а залишаться в людських серцях і незалежно від музичних тенденцій.
Моє життя та моя діяльність напряму переплітається з долею країни і найбільшим мотиватором для мене є мир та спокій у нашому з вами житті! Чому саме так? Я працюю з дітьми та мені важливо, що вони розуміють, що вони — майбутнє країни, і якщо вони ростуть в гармонії з собою, зі своєю країною, це важливо! На жаль, цьому приділяється мало уваги взагалі. Для мене неприйнятно штучно пояснювати на прикладах традиції та події, вважаю, що діти мають природньо вплітати традиції у життя і повсякденність, коли традиції стають буденністю. Саме просте навчить дітей більшому, ніж нам здається. Зараз цьому навчають у таких школах, як «Правиця», а я мрію, що років через сто це буде на вулицях і у фолк-школах не буде потреби. Так, сучасний світ нас заполонив, але дерево без коріння не може існувати, і я часто це згадую!
Відпочинок займає для мене дуже велику роль, я дуже люблю подорожувати, дивитись та пізнавати щось нове. Ми подорожуємо з перших місяців після народження дитини. Спочатку ми були у Греції, до речі, ми не користуємось послугами туроператорів, що пропонують відпочинок, продуманий до деталей. Нам цікаво самим подорожувати, обирати місця, куди ми поїдемо, брати у оренду автомобіль, ходити розглядати, не поспішаючи. Мені комфортно в подорожах, ми обрали ім’я синові, лежачі у палатці у горах, під зоряним небом та перебираючи по алфавіту всі імена. Ми завжди беремо з собою дитину, взагалі все робимо разом. Та любимо проводити час утрьох.
Мрію! Мрію я мати трьох дітей. Чому трьох? Двоє дітей – це заміна батьків на землі, а троє – це мінімум ідеал. Мрію не зупинятись, мрію розвивати свою справу, масштабувати це не тільки в рамках України, але й по всьому світу. Думаю, все можливо і все це вийде. Мрію побачити світ та побувати у таких закутках, де не бували ще люди. Мрію, щоб було в країні добро. Мрію, що Україна вийде на той рівень розвитку, коли кожний буде пишатись не тільки з патріотичних міркувань, але й просто через те, що тут комфортно жити, що чисті парки, що всі люди дбають про оточення, про своїх дітей, дбають про майбутнє.
Мрію в щасті прожити своє життя з родиною та друзями! Я прагну розвитку для себе і для своєї професії. Я бажаю всім дівчатам не боятись змін та позитивно зустрічати кожен день!
Задать вопрос героиням публикаций, редакторам сайта, автору рубрики, а также поделиться впечатлением от прочитанного, выразить пожелание или предложить маму, которая станет героиней следующего выпуска, вы можете, в комментариях или написав на адрес электронной почты shevchenkotvkiev@gmail.com.
