Мама в професії. Пряникова фея Олена Константінова

Ми із задоволення продовжуємо знайомити наших читачів з матусями різних професій. І сьогодні в нашій постійній рубриці Мама в професії Олена Константінова, мама та авторка кулінарного блогу «Вкусно для деток» та засновниця пряничної майстерні «ПряНіка».

Олено, хто Ви за освітою і як шукали себе?

Я маю ґрунтовну вищу юридичну освіту, закінчила Київський Національний університет ім. Т. Шевченка. Навчання так захоплювало, що спочатку вступила до магістратури, а потім й до аспірантури. Почала працювати над дисертацією з кримінології на досі актуальну тему: «Шахрайство з фінансовими ресурсами». Були плани залишитися в університеті.

Що змінило материнство?

До появи старшого синочка я була вся у навчанні та роботі. Першому присвятила 11,5 років життя (навчалася після школи ще 2 роки у Житомирському кооперативному економіко-правовому технікумі, рік попрацювала і успішно вступила на перший курс стаціонару в університет). Ось так переїхала до Києва і вже половину свого життя вважаю себе киянкою. З роботою ніколи не було проблем, були знання і впевненість у силах. Першими столичними роботодавцями виявилися відомі письменники брати Капранови. Далі був улюблений банк, у якому я досі в штаті на посаді головного юрисконсульта; на жаль, він, як і більшість фінансових установ, перебуває на ліквідації. Якби не останнє, можливо, я б одразу вийшла на роботу і мене закрутило б у правовій сфері, озирнутися назад було б ніколи. Але в мене був час на роздуми, і я поринула у материнство, захопилася дитячими інтересами, розвитком синочка, його дозвіллям.

Виявилося, що усі мої професійні знання далися легше, ніж материнські: тут не було вчителів і вишу, без сторонньої допомоги доводилося покроково опановувати новий для мене стан. Почалося з прикорму. Що сину давати? Скільки і коли? Він настільки молочний, що не все хотів їсти, майже до 2 років був на мені. Це було першим поштовхом до змін: почала вести кулінарний блог, щоразу записуючи рецепти із власними фото. Це забирало немало часу, проте згодом мені його і повертало: сама користуюся перевіреними рецептами, не треба підбирати.

Син змінив мій світогляд, повернув забуті творчі заняття: я відновила вишивання, в`язання. Активно відвідувала безліч розвиваючих тренінгів та майстер-класів, вони мали практичне застосування у моєму житті. І чим більше я цим захоплювалася, тим більше непомітно стала віддалятися від обраного раніше шляху: написана дисертація припадала пилом, а зв`язок із правом підтримувався трудовою книжкою, консультуванням родичів з їхніх правових ситуацій і ще одним моїм давнім хобі – складанням кросвордів на юридичну тематику у загальнонаціональній газеті «Юридичний Вісник України».

Як Ви розставляєте пріоритети і знаходите баланс «сім’я-робота»?

Перебуваючи у декретній відпустці, а я зараз вже у другій з меншим синочком, стала більш спостережливою, наче філософ, вивчаю долі інших людей, їхній досвід, успіх і те, що зараз мають. І зрозуміла, що не хочу карколомної кар`єри офісного працівника. Пріоритетом визначаю родину, бо це основа життя, роботи змінюються, посади і статус нівелюються, а те, що буде у старості нас оточувати, створюється самими ж нами з середини родини. Працюю над цією основою. Фахова робота на черзі. Ще не все зробила в особистому житті, що планувала, щоб віддаватися їй з головою.

Що для вас є головним мотиватором і головною винагородою у Вашій роботі?

Завжди було задоволення від роботи. Це не лише матеріальна сторона, а й колектив і коло завдань, які покладалися. Прийшовши на співбесіду, так сталося, що самі кадровики забажали мене залишити у себе і не пустили далі. Я не пручалася, бо трудове право мені було цікаве і знала його на відмінно. Працювала у цьому підрозділі доти, доки не відчула, що приїлося. Перейшла до рідного юридичного департаменту. Згадую колектив тепер з ностальгією, бо працювала здебільшого молодь, усі були дуже дружніми і багато років збиралися на день юриста, працюючи вже в різних установах.

Якщо б не ця професія, ким би Ви ще могли бути?

Я ставлю собі таке питання постійно. Пішла стежкою юриста через свою правильність, прагнення справедливості та наполегливість у досягненні результату. Батько мріяв бути адвокатом, але так доля склалася, що став військовим. В родині жодного юриста, я була його гордістю, у мене це вийшло.  Але  природних здібностей у мене чимало: усе, що пов`язано з творчістю, то моє. Якби обирала професію сама, стала б, напевно, дизайнеркою. Полюбляю рукоділлям займатися, фотографувати, подорожувати.

Чим на сьогоднішній момент пишаєтесь найбільше?

Я б не сказала, що пишаюсь, це мені скоріш не властиве, проте як досягнення за останні роки вважаю самоідентифікацію, перехід на українську мову, пробудження в мені не лише юриста, але й філософа. За роки материнства я познайомилася з дуже цікавими людьми, які спонукають до дій, саморозвитку і самопізнання.

Як Ви вважаєте, що найголовніше потрібно дати батькам дитині?

Ми з чоловіком у школах та вишах були відмінниками і відверто скажу, не хочу, щоб мої діти жили лише наукою. Нехай самі собі обирають, що до вподоби, ми не тиснемо на них. Старший 9-річний син від початку не полюбив читання, ми, звісно, дивувалися, бо без книжок себе не уявляємо й досі. Проте терпіли. Купували йому дитячі комікси і ось маємо вже результат: сина не зупинити, читає книжку одну за одною. Видно, прийшов час і сам так вирішив. Менший 4-річний вперто не хоче відповідати на банальні питання «Як тебе звати?», «Скільки тобі років?», проте вже рік як цікавиться англійською, збирає слова до купи і примушує старшого відповідати, що як називається, щоб вивчити більше. Діти саморозвиваються. Ми їм лише даємо вибір, водимо до школи мистецтв на гуртки: шахи, танці, ліпку, фантазійний гурток, щоб вміли щось робити руками. Гадаємо, здобуті навички їм знадобляться у житті. Не оцінки важливі для подальшої долі, а незакомплексованість, вміння себе самореалізувати, мати впевненість у власних силах. І найголовніше – за будь-яких обставин і повсякчас бути щасливою людиною (навчити цьому найскладніше).

Що робить Вас щасливою?

Родина і творчість. Материнство подарувало мені ще одне цікаве хобі – пряничну справу. Тепер я фея:) . Навіть, коли бабуся запитала онуків, ким їхня мама працює, вони відповіли, що діти ПряНіки:). Гадала, що буду лише рідних балувати розписаними пряничками, а так все закрутилося, що переросло у бізнес. 30 грудня святкуємо рік, як наша родинна команда отримала назву ПряНіка. Попри, здавалося б, незначний час, було печено, перепечено і розписано безліч пряників з дизайнерським оформленням для відомих співаків, художників, студій танцю, кав`ярень, салонів краси, фірм, шкіл, садочків, друзів і навіть Уряду. Усіх тепер не перелічити.

Чи вистачає часу на хобі та особистого простору?

Оскільки хобі  тепер фактично робота, постало гостро питання у розширенні і створенні компанії, навчанні й найму помічників. Цьогоріч пройшла навчання на тренінгу ремісників, зараз досліджую питання експорту… Планів багато, і часу на все мало, дійшло до того, що й ночей бракує. Бо зупинитися у творчості неможливо, є запит і ідея замовників, а від мене неодмінно втілення. Окрім замовлень, є ж ще майстер-класи для діток, все треба встигати. Добре, що допомагає чоловік і власні діти не заважають творити. Хочу розподілити навантаження так, щоб лишався час на подорожі та дозвілля. Сподіваюсь, зумію підібрати людей, так само закоханих у пряничну справу, як я.