Дитячі істерики: боротися чи зрозуміти і пробачити
Іноді доводиться бачити дитину, що сидить на підлозі посеред торгового залу магазину і голосно плаче або ж просто на тротуарі посеред вулиці. Це дитячі істерики.
Малюки влаштовують їх не обираючи ні часу, ні місця. Ви поспішаєте на роботу, а ще треба зібрати дитину в садок. Просили дитину вдягтися, а замість цього отримали голосний бойкот. Тут навіть у стійкої мами нерви почнуть здавати. Що робити в таких випадках, підкажуть наші мами-експерти.
Що радять мами?
Катерина Петрова радить виробити в дитини причинно-наслідковий зв’язок. Влаштувати сеанс боротьби з істерикою вдома. «Якщо ти робиш так, то не отримаєш чогось натомість (мультфільму, казки, іграшки і т.д.)». Такий собі метод батога та пряника. Також мама-експерт рекомендує батькам намагатися попередити істерики і переключати дитячу увагу в критичні моменти. Адже дорослі повинні бути передбачливими.
Мама-експерт Марта Сидоренко радить, перш за все, розібратися із тим, що ж таке ці дитячі істерики і чому вони виникають, а вже потім виробляти алгоритм дій на випадок їх появи.
Істерики – це не наслідок поганого виховання чи занедбаності маляти. І вже точно влаштована серед парку істерика не характеризує вас як погану маму. Дитина влаштовує істерику тому, що не може справитися самостійно з негативними емоціями.
Слід зауважити, що не кожен дорослий здатен гідно вийти із ситуації, яка його засмучує. Тому, напевно, не варто очікувати цього від маленької дитини.
Що ж в такому випадку робити батькам?
Напевно, сварити і карати все ж таки не вихід. Вас же ніхто не карає за те, що ви гніваєтеся чи засмучені.
Найкращим виходом буде допомогти дитині зрозуміти свої емоції, прийняти їх і пережити. Проговоріть емоції вашої дитини замість неї самої: «Ти засмучений, тому що…», «Ти розлючений, тому що…». Обов’язково поясніть дитині, чому не може бути так, як їй хочеться.
Звичайно, не завжди є можливість вести подібні бесіди, а ще інколи дитячі істерики – це засіб маніпуляції. Тому час від часу варто дати дитині можливість впоратися з ними самостійно, а простіше кажучи, проігнорувати. Користуючись цим прийомом, варто добре відрізняти, коли дитині дійсно необхідна ваша допомога і коли вона грає на публіку і здатна заспокоїтись сама. Також не слід використовувати цей метод надто часто, щоб дитина не відчувала себе покинутою та непотрібною.
Загалом, налаштуйте себе на позитив. Період, доки маляті необхідна ваша допомога, щоб зрозуміти власні емоції не такий вже й довгий. Наберіться терпіння, не припиняйте говорити і пояснювати, не забороняйте дитині емоції. А головне любіть її, адже після сплеску емоцій кожному з нас дуже потрібні теплі обіймашки.
