Шість стадій прийняття факту розлучення
Ми продовжуємо публікувати щиру і відверту розповідь Тетяни Бучаки. Початок історії читайте у статті Чи є життя після розлучення або історія однієї розлученки з «причепом».
Так питання вирішилось. Він пішов до іншої, а ми з донькою лишились вдвох. Слід віддати йому належне. Виїхав він за один день і, крім своїх речей, не взяв нічого. Зібрані гроші, куплена техніка, все лишилось нам з малою.
Стадія перша. «Не хочу жити»
Я не знаю, як переживають розлучення жінки без дітей, але я знаю точно, якби не моє ясне сонечко хтозна, де б я зараз була і яка. Вранці я відводила дочку в садок, вдень сиділа на роботі, потім забирала Дашуньку додому. Ще якось трималась до того моменту поки, не вкладала її спати. А далі ніч.
Ночі, то найстрашніший час доби. В ті моменти, коли я не плакала, я лежала без сну, а коли і засинала, то бачила в основному якісь жахи. За кілька тижнів я скинула десять кілограм ваги (що, до речі, прям великий плюс). Майже не їла і майже не спала. В голові крутилась купа питань. Як далі жити на мою копійчану зарплату? Як сказати батькам, рідним і друзям, що ми більше не сім’я? І головне питання, як все правильно пояснити дочці? Як взагалі зі мною, такою правильною, це могло статись? Це ж так соромно.
ЭТО ТОЖЕ ИНТЕРЕСНО: ГЛАВНЫЕ ОШИБКИ В ОТНОШЕНИЯХ: СОВЕТЫ ПСИХОЛОГА НАТАЛЬИ КАНСКОЙ
Я згадала, як вагітною переїхала в сімейний гуртожиток. На поверсі у трьох кімнатах з восьми жили дівчата – «розлучинки з причепом». Всі вони згодом вдруге повиходили заміж (сподіваюсь вдало) і з’їхали. Тоді я думала, що то ж Наташа, у неї з малою мама з братом сидять, а вона по побаченням ходе, а то ж Оля – вона гарненька і зі зв’язками, а Свєтка — боєць. Вона малого сама ростила, на двох спеціальностях вчилась і працювала (я б сама на ній одружилась:)). А я — ні на що не здатне страшко. Мені нічого вже не світить.
Якось Даша побачила, як я плачу в сусідній кімнаті. Чотирирічна дитина без зайвих слів залізла на руки обійняла і тихенько гладила мене по волоссю. Це був той ключовий момент, коли я зрозуміла, що треба жити далі. Змиритись і прийняти.
На цій стадії слід подякувати батькам і друзям. Мама з татом підтримували як могли. Дзвонили, часто приїжджали. Казали, що допомагатимуть усім, чим зможуть. Друзі звали в гості. Писали дзвонили, пропонували посидіти з дочкою, коли треба.
Стадія друга. «Примирення»
Я перестала плакати. І стала отримувати насолоду від свободи. Виявляється жити без чоловіка теж нормально. З трьох разового харчування я готувала тільки легку вечерю для донечки після садочку. Звільнилась купа часу. Ми могли зібратись і поїхати гуляти, куди хотіли і коли хотіли. За час у шлюбі я майже не бачилась з друзями. Часу не було, а тепер він був. Отже я знайшла плюси самотності і на тому сконцентрувалась.
Стадія третя. «Комплекси геть»
Тут на допомогу прийшла подруга дитинства, яка сказала: «Тобі треба мужика знайти. Просто погуляти». Легко сказати. А де його взяти того «мужика»? І як його до себе підпустити, як у мене, крім чоловіка, вже давно нікого не було. Не довго думаючи я зареєструвалась на сайті знайомств. Це звичайно, ще те задоволення. Повідомлень з непристойностями прийшло мільйон. Але самооцінку трохи підняло. Знайшовся і один мужчинка, з яким я сходила на побачення. Потім я звичайно про це пошкодувала, бо до нових стосунків я ще не була готова, але флірт в мережі допомагав переоцінити свої можливості.
Стадія четверта. «Щоб тебе трамвай переїхав»
Здавалося б, життя налагоджувалось. І я, як той фенікс, відроджувалась із попелу, який лишився від вогню, який знищив мій шлюб. Але ж не все так просто. Батько хотів бачити дочку. Правильне і природне бажання. Тільки мені воно зовсім не на користь. В ті дні, коли він з’являвся в нашому житті, я знов впадала в депресію. Будь яка зустріч чи телефонна розмова закінчувались грандіозним скандалом.
Я ніби і хотіла, щоб все було, як раніше, і починала ненавидіти його за те, що нас проміняв на іншу. Сердилась і намагалась його зачепити і зробити так само боляче, як він мені. Після чергової сварки я йому сказала: «Було б легше жити, якби тебе і твою (ну, нехай буде) подругу переїхав трамвай». Сказала і сама злякалась. Я переходжу рамки. Ця злість вже займає забагато місця в моєму житті. І тут я зрозуміла, що треба бути простіше. Але як? Шукаючи варіанти, я зрозуміла, що мені потрібна допомога.
Стадія п’ята. «Все повернути»
На ній люди починають думати, як повернути все назад. Я не намагалась, розбитий горщик вже не стане таким, як був. Та і користуватись битим посудом не по-феншую.
Стадія шоста. «Прийняття і розуміння»
В пошуках різних варіантів заспокоєння я стала шерстити інтернет. На очі траплялись всілякі тренінги психологів і сімейних терапевтів, розумні книжки (деякі я все таки прочитала), а ще купа ворожок, які обіцяють всілякі відворити і приворити, а головне швидко. Будучі все ж таки науковцем і матеріалістом я, звичайно, в силу таких обрядів не вірила, але ж це така спокуса. Ні з ким не порадившись, я знайшла якусь жіночку на іншому кінці міста, подзвонила і домовилась про зустріч. Поїхала.
Не буду розказувати про всю зустріч. Але жіночка спрацювала як треба. Сказала, що зараз я, звичайно, в жахливому стані, але те, що було вертати, не варто, і вона не допомагатиме. Що зараз це здається смішним, але до Пасхи я зустріну іншого, і все буде добре. І яким би скептиком я не була, їй я повірила.
Не кажу, що вона має якусь надприродну силу. Але установка на «все буде добре» спрацювала. Не суттєво хто, головне, щоб в такий момент у вашому житті знайшовся той, хто скаже вам «у тебе все буде добре», а ви у це повірили. Хочете вірте, а хочете ні, але з того часу я розправила плечі і стала жити в іншому напрямку. Обновила гардероб (шопінг – терапія ще та), вирівняла поставу і сходила на кілька побачень (ні від кого не приховувала, що маю дитя, але ні з ким її і не знайомила).
І от що я з’ясувала:
- Насправді виглядаю я цілком пристойно і чоловікам подобаюсь;
- Я цікавий співрозмовник і зовсім не дурна;
- Мої рідні і друзі завжди вважали, що мій чоловік мені не пара і нікому не подобався ні сам він, ні його ставлення до мене;
- Дитина – ніякий не «причеп». Нормального чоловіка не лякає наявність дитини, а багато хто вважає, що це ніби як «сертифікат якості» (здоров’я нормальне, ну, і по дитині одразу видно, якою ти будеш мамою для його нащадка).
Ніби як усе. Поплакали, змирились і пережили. Всі ці стадії я пережила за півтора місяця. Досить швидко. На передодні нового року я з легкістю підписала документи на розлучення чоловіку в його день народження. Розсміялась і пішла. Я відчула таку легкість ніби крила за спиною виросли. Смак свободи і необмежених можливостей.
Далі ТУТ
Автор: Тетяна Бучака
