События

Трудові права матерів: звільнити не можна працювати

Трудові права матерів — ця тема є дуже широкою, болючою і заслуговує вивчення з різних боків. 

Марина МарченкоРазом зі співзасновницею громадської організації «Лада», юристкою — Мариною Марченко подивимося на цю проблему через призму законодавчої «захищеності», відсутньої культури самозахисту, умовно не умовної рівності чоловіків та жінок. 

Чому захищеність в лапках та як насправді ми можемо захистити жінок?

Трудові права матерів

трудові права

Законодавчо в Україні передбачені норми, що мають захистити жінку, що має дитину при прийнятті на роботу та від звільнення.

Так стаття 184 Кодексу законів про працю України визначає, що забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.

Більш того, власник або уповноважений ним орган має дати письмове пояснення причин відмови у працевлаштуванні. І ця відмова може бути оскаржена у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Тож, висновків може бути 2: вам ніколи не скажуть (закреслено) не напишуть, що не взяли вас з мотивів пов’язаних з материнством і примусово не звільнять. Добре, але сказати скажуть і заяву зрештою ви напишете самі (зачеркнуто) під примусом самі.

Або не зробите цього.

І так ми наближаємося до другої сторони проблеми — відсутня культура самозахисту.

Як часто ми шкодуємо роботодавця?

«Він же такий добрий, і всі ці роки до вагітності та материнства був таким уважним, платив зарплатню, відпускав щоп’ятниці раніше. І дійсно, декрет це ж відпустка, працювати ви ж не будете: материнство то не праця, а начальник втрачатиме гроші, місце, час і хто знає що буде через 3 роки.»
Роботодавця шкодуємо. Та не себе.

Виховання майбутнього покоління, яке зростає, це ж і є праця. І ваше рішення це роботи — має бути захищене вами, дитина може стати ще більшим надбанням, коли ви збережете те, що було важливим і цінним для вас до вагітності. І якщо це робота, із поваги до себе, свого часу, ресурсу та здоров’я не йдіть на компроміси. Не пишіть заяву на звільнення та пишіть заяву до суду, якщо хтось позіхає на ваші трудові права.

Такі дії зрощуватимуть все більше нову культуру — культуру самозахисту та поваги до жінок, що мають дітей.
Разом з нею і культуру рівності.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки й чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти й професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці й здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Щоб сказане стало правдою нам ще потрібно довго працювати як з суспільством, так і законодавчим врегулюванням.

  1. Потрібно передбачити та врегулювати віддалену роботу для батьків, що мають дітей віком до 14 років, захистити на законодавчому рівні батьків, які працюють з дому.
  2. Навантажити гарантіями про приймання на роботу та незвільнення з неї й чоловіків, що мають дітей.
  3. І нарешті перестати називати декрет відпусткою, назвати його роботою, порахувати вартість і знайти механізм фінансування.